ІКОНА СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ

День святкування: 6/19 грудня, 9/22 травня

Святитель Миколай Чудотворець – один із найбільш шанованих святих християнського світу. Усе його життя сповнене благодіяннями і чудесами. Свята Церква прославляє Миколая Чудотворця як швидкого помічника всім, хто опинився в біді. Він є заступником подорожуючих, як на суші так і по воді, визволителем полонених, цілителем тяжкохворих.

Народився свт. Миколай у другій половині ІІІ століття у місті Патара Лікійської області (на південному узбережжі Малоазійського півострова) у родині Феофана і Нонни, людей благородних і заможних. Довго вони не мали дітей, та як нагороду за їхню віру, Господь подарував їм сина.

Спостерігаючи за богоугодним життям Миколая, рідний дядько єпископ Патарський Микола посвятив племінника в сан священика. Одержавши після смерті батьків великий спадок, cвятитель віддав його на справи благодійні. Після смерті архієпископа Мір Лікійських по волі Божій свт. Миколай прийняв сан єпископа. Перед цією подією він мав чудесне видіння: вночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Пресвята Богородиця - омофор.

Під час гоніння на християн свт. Миколай силою слова зміцнював віру Христову у Лікії, за що разом з іншими християнами був ув’язнений і терпів голод, образи і знущання. Свт. Миколай був учасником Першого Вселенського собору в 325 році. Там він проявив себе, як захисник чистоти віри, виступивши проти єресі аріанства. У подвигах та любові до Бога і ближніх проходило усе життя архієпископа Мір Лікійських, який перейшов у вічність 6 грудня 342 року. Його святе тіло з честю поховали в соборній церкві. В XI ст. Візантійська імперія переживала складні часи, потерпаючи від набігів турків. Для того, щоб уникнути наруги 9 травня 1087 року, святі мощі святителя перенесли до м. Барі (Італія), де вони перебувають і до сьогодні у соборі свт. Миколая.

На честь свт. Миколая освячено головний собор афонського монастиря Ставронікіта, де при колоні правого кліросу знаходиться чудотворна ікона святого. За переказом, цю ікону мозаїчної роботи кинули в море іконоборці. Після відбудови напівзруйнованого монастиря, рибалки поряд з ним закинули сітку у море, але замість риби витягнули безцінний улов — ікону святителя Миколая! Довгий час ікона перебувала у воді, але залишилася зовсім неушкодженою. До чола свт. Миколая приросла мушля устриці. Її намагалися обережно відокремити, але все-таки не вдалося уникнути пошкодження, яке за своїм зовнішнім виглядом нагадує ніби рану на тілі. Тому цей образ отримав назву «Микола Устричний».